Коли шлунок «втрачає орієнтир», виникає безліч проблем – від печії та гіркоти в роті до ураження стравоходу, що з часом може спричинити дуже серйозні проблеми. Причини такого «реверсу» — від ожиріння до патологій ШКТ, а лікування має свою специфіку.
Які ліки обрати залежно від стану пацієнта, чого не любить рефлюкс і як його не сплутати із серцевим нападом та чому не варто заспокоювати дезорієнтований шлунок транквілізаторами, — розповідає завідувачка кафедри терапії та сімейної медицини Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, професор, доктор медичних наук Лілія БАБІНЕЦЬ.
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) зустрічається дуже часто. На неї страждають до 40% дорослого населення країн Європи та США. Це хронічне рецидивуюче захворювання, обумовлене порушенням моторно-евакуаторної функції гастродуоденальної зони, яке характеризується спонтанними, регулярно повторюваними ретроградними надходженнями у стравохід шлункового та/або дуоденального вмісту, що призводить до пошкодження дистального відділу стравоходу, розвитку екстраезофагеальних проявів, знижує якість життя та потребує довготривалої терапії та профілактики ускладнень.
Основні етіопатогенетичні фактори розвитку ГЕРХ:
Серед факторів, що погіршують очищення слизової стравоходу від рефлюксату: езофагеальна дисмоторика внаслідок дискінезії стравоходу, супутні захворювання — склеродермія, ендокринні захворювання (цукровий діабет ІІ типу, тиреотоксикоз), синдром Шегрена, захворювання слинних залоз, вплив променевої терапії.
Ще однією причиною розвитку ГЕРХ є кила стравохідного отвору діафрагми, яка частіше виявляється у людей віком понад 50 років та обумовлює рефрактерний варіант хвороби і потребує особливих підходів до лікування.
Втім розвитку ГЕРХ сприяють і часті нахиляння тулуба, ожиріння, паління, тривалий прийом певних медикаментів, вагітність, особливо її друга половина, зловживання певними напоями (кола, фанта, солодкі соки), гострими приправами. Тому пацієнт з такою хворобою має бути і сам собі лікар (у плані способу життя), однак при цьому не займатися самодіагностикою та самолікуванням.
Порушення функції нижнього стравохідного сфінктера сприяє рефлюксу шлункового і змішаного (шлунково-дуоденального вмісту) у стравохід. Тяжкість ушкодження нижньої третини стравоходу безпосередньо пов’язана з тривалим впливом хлористоводневої кислоти, і в цих випадках переважно розвивається ерозивна ГЕРХ. У випадках гіперчутливості слизової оболонки нижньої частини стравоходу до подразнення шлунковим вмістом, вірогідно частіше розвивається неерозивна її форма.
Серед ускладнень ГЕРХ виділяють:
Провідними симптомами ГЕРХ є печія і регургітиція, але їй притаманні й інші клінічні ознаки.
Біль в епігастрії та в нижній частині грудини може бути єдиним симптомом ГЕРХ. Він також пов’язаний з вживанням їжі, положенням тіла, а інколи може зменшуватися після прийому лужних мінеральних вод чи антацидів.
Золотого стандарту діагностики ГЕРХ не існує, а діагноз повинен базуватися на оцінці симптомів, ендоскопії слизової оболонки стравоходу, моніторингу рефлюксу і відповіді на лікування.
Згідно з останніми міжнародними рекомендаціями (2022 р.) цю патологію можна діагностувати без додаткових обстежень, якщо у пацієнта є типові симптоми (печія та відрижка кислим) і відсутні так звані ознаки тривоги (дисфагія, одинофагія, дисфагія, зниження маси тіла, анемія, повторні блювання). Якщо ж останні присутні, показана езофагогастродуоденоскопія (ЕГДС).
Попередній діагноз ГЕРХ може поставити сімейний лікар на підставі детальної оцінки симптомів та тесту з інгібітором протонної помпи (ІПП) – тобто призначення емпіричного лікування одним з ІПП у звичайних дозах. Якщо після двотижневого курсу терапії частота симптомів зменшиться на понад 50%, тест вважається позитивним і є непрямим підтвердженням діагнозу ГЕРХ. У протилежному випадку і за наявності ознак тривоги, необхідна ЕГДС. Також показаннями до її проведення є наявність позастравохідних симптомів, вік старше 40 років, прогресування симптомів, тривалий анамнез хвороби (понад 5 років).
Важливо пам’ятати, що ГЕРХ може поєднуватися із самостійними респіраторними захворюваннями або бути індуктором хронічного бронхіту, бронхіальної астми, пневмонії і фіброзу легень. Часто складно диференціювати ГЕРХ і такі захворювання серця, як ішемічна хвороба (гострий коронарний синдром).
Серед немедикаментозних і обов’язкових методів лікування ГЕРХ:
Основою медикаментозної терапії ГЕРХ вважаються препарати для нейтралізації або зниження кислотності шлункового вмісту.
Перевагу слід надавати прокінетикам з комбінованим механізмом дії (ітоприд, домперидон), які блокують ацетилхолін естеразу, є антагоністами дофамінових рецепторів і мінімально проникають через гематоенцефалічний барʼєр.
Олужнювальний та антацидний ефект мають і лужні мінеральні води Поляна Квасова, Лужанська, Боржомі (без газу), які також можна використовувати для зменшення симптомів рефлюксу.
Пацієнтам з ерозивним езофагітом рекомендується комбіноване лікування — ІПП у поєднанні з прокінетиками, ребаміпідом чи альгінатом, яке більш ефективне, ніж монотерапія ІПП.
Після досягнення клінічної і ендоскопічної ремісії необхідно інколи проводити підтримувальну терапію, використовуючи половинні дози ІПП, антациди, прокінетики, або терапію «на вимогу», чи терапію «вихідного дня» (коли ІПП призначається у звичайній дозі два рази на тиждень). Критеріями ефективності такої терапії є контроль симптомів без необхідності повторних ендоскопій.
У разі безрезультативності консервативного лікування, супутньої діафрагмальної кили, аспіраційних пневмоній, стриктур, повторних кровотеч може розглядатися питання хірургічного лікування, основним завданням якого є відновлення функцій нижнього стравохідного сфінктера, а методом — лапароскопічна фундопластика.
Для лікування ГЕРХ під час вагітності слід починати зі зміни способу життя, а коли його корекція не дає результатів, варто призначити антациди, які не всмоктуються (такі, що містять алюміній, кальцій або магній) або альгінати та сукральфати (як препарати першої лінії).
Джерело: Фарма Медіа
.
