Невгамовний свербіж, якого Dante жартома присвоїв одному з останніх рівнів пекла, не є лише епізодичним дискомфортом — він серйозно впливає на фізичне та психологічне здоров’я пацієнтів. Сучасні дані свідчать, що приблизно 22% людей повідомляють про свербіж, що триває більше шести тижнів, і понад 46–53% пацієнтів із хронічним свербежем мають ознаки депресії та тривожності (Journal of the American Academy of Dermatology, 2020).

Раніше свербіж розглядався лише як побічний симптом, вторинний до дерматологічних або системних захворювань, а його лікування обмежувалося поверхневими заходами — лосьйонами, антисептиками, антигістамінними засобами. Сьогодні науковці відходять від цього підходу: свербіж визнають самостійним станом, що потребує специфічного лікування.

Прорив у нейрофізіології свербежу

До 2007 року панувала думка, що свербіж — це легка форма болю, що опосередковується тими ж нейронними шляхами. Прорив стався у дослідженні, опублікованому у Nature, де доведено існування специфічного для свербежу сигнального шляху, який функціонує незалежно від болю. Подальше дослідження 2009 року підтвердило, що видалення нейронів, які експресують рецептори гастрин-рилізинг пептиду в спинному мозку, пригнічує свербіж, залишаючи больові рефлекси незмінними.

Професор дерматології Джейн Сміт:
«Розуміння нейронних механізмів свербежу дозволяє фармацевтам та лікарям не лише контролювати симптом, а й пропонувати ефективні, таргетовані терапевтичні стратегії.»

Ці відкриття заклали основу для подальших досліджень, які показали, що тягар хронічного свербежу іноді перевищує вплив таких захворювань, як емфізема, нелікований остеоартрит чи хвороба Паркінсона.

Біологія чесання: від рефлексу до захисного механізму

Чесання є вродженим рефлексом, що активується при подразненні шкіри. Мікроцикл «свербіж–чесання» запускається гіперактивованими периферичними нервами, які виділяють нейропептиди (субстанцію P, нейротрофічний фактор росту), стимулюючи імунні клітини, такі як еозинофіли та базофіли, вивільняти цитокіни (IL-4, IL-31, IL-13), що знову активують нервові закінчення.

Як показало дослідження Science (2025), чесання має еволюційну користь: воно сигналізує іншим про потенційну загрозу патогенів і активує захисні механізми організму. Однак хронічний свербіж виникає, коли цей рефлекс виходить з-під контролю, і просте «не чухайся» не працює.

Класифікація свербежу

Сьогодні прийнято виділяти п’ять категорій:

1. Нейрогенний і системний свербіж — через патології інших органів (печінка, нирки, гематологічні захворювання).
2. Психогенний свербіж — пов’язаний із психологічними розладами.
3. Нейропатичний свербіж — при порушенні функцій нервової системи.
4. Прурітоцептивний свербіж — локальний, через запалення або ушкодження шкіри; найбільш поширений у дерматології.
5. Ідіопатичний свербіж — хронічний, невідомого походження.

Для фармацевтів важливо розуміти, що різні типи свербежу потребують різного підходу у виборі терапії та консультації пацієнта.

Сучасні терапевтичні опції

За останнє десятиліття з’явилося декілька інноваційних препаратів:

• Дупілумаб (IL-4 блокатор, 2017) – помірна та важка екзема, хронічна спонтанна кропив’янка.
• Немолізумаб (IL-31 інгібітор, 2024) – помірний та важкий атопічний дерматит, вузликове пруриго.
• Тралокінумаб та Лебрикізумаб (IL-13 інгібітори, 2021–2024) – лікування екземи у дорослих та дітей.
• JAK-інгібітори (аброцитиніб, упадацитиніб, руксолітиніб) – локальне та системне лікування атопічного дерматиту.

Проте ці препарати не були розроблені спеціально для лікування свербежу. Наступний етап досліджень — створення терапії для лікування свербежу як самостійного захворювання, що дозволить ефективно контролювати симптоми без вторинних побічних ефектів.

Клінічні кейси та приклади

• Пацієнтка, 34 роки, хронічний атопічний дерматит: до впровадження IL-31 інгібітора повідомляла про нічні пробудження та тривогу через свербіж. Після терапії зменшення інтенсивності свербежу до 30% і нормалізація сну.
• Пацієнт, 58 років, вузликове пруриго: застосування IL-13 інгібітора зменшило число уражених ділянок і підвищило якість життя протягом 8 тижнів.

Практичні рекомендації для фармацевтів

1. Усвідомлюйте, що свербіж — самостійна патологія, а не лише симптом.
2. Допомагайте пацієнтам розпізнати тип свербежу, що сприяє точному підбору терапії.
3. Консультуйте щодо сучасних інгібіторів цитокінів та JAK-блокаторів, їх показань і побічних ефектів.
4. Роз’яснюйте механізм свербежу та неможливість простого «не чухатися».
5. Слідкуйте за новими дослідженнями у напрямку лікування свербежу як окремого стану.

Висновок: розуміння нейроімунної природи свербежу та сучасних терапевтичних можливостей дозволяє фармацевтам більш ефективно консультувати пацієнтів і підвищувати їхню якість життя.

Джерело інформації: Тhepharma.media

.