У сучасному інформаційному середовищі образ «ідеального» тіла з модельними параметрами «90-60-90» нерідко подається як мірило краси, успіху та гармонії. Постійне нав’язування цього стандарту, підкріплене візуальним контентом соцмереж і агресивними рекламними кампаніями дієт, створює викривлену картину, яка не враховує природну різноманітність людської конституції. Така ситуація особливо небезпечна для молоді, яка через вплив медіа та тиск оточення часто формує спотворене уявлення про власне тіло. Наслідком цього стає нервова анорексія — тяжкий розлад харчової поведінки з потенційно фатальними наслідками для фізичного та психічного здоров’я.
Нервова анорексія (далі — анорексія) — психічний розлад, при якому людина патологічно фокусується на контролі маси та форми тіла, одночасно заперечуючи небезпеку критичної худорлявості. Поширеність становить до 4% серед жінок і близько 0,3% серед чоловіків. Ключовими є страх набору ваги та викривлене сприйняття власної зовнішності, що не дозволяє усвідомити реальну загрозу стану (Clemente-Suárez V.J. et al., 2023).
Перші прояви добровільного виснаження організму відомі ще з античної доби. У Середньовіччі явище набуло релігійного характеру — так звані «святі аноректики» відмовлялися від їжі та шлюбу, сприймаючи це як шлях духовного очищення. Чимало з них помирали, а деякі згодом були канонізовані. У 1689 р. англійський медик Річард Мортон уперше описав симптоми цього стану, а в XIX ст. французький психіатр Луї-Віктор Марсе деталізував клінічну картину. Сучасний термін «нервова анорексія» ввів у медичний обіг Сер Вільям Галл у 1873 році (Pearce J.M., 2004; Joseph A. et al., 2017).
Незважаючи на зростання частоти випадків, зокрема через соціальні фактори, природа анорексії залишається складною та багатофакторною. У її розвитку можуть відігравати роль:
Цікаво, що деякі спостереження вказують на зв’язок анорексії з циркадними ритмами та якістю сну: на відміну від інших порушень харчової поведінки, цей розлад часто має «ранковий» початок і поєднується з безсонням (Wilcox H. et al., 2024).
Пацієнти з анорексією зазвичай:
Анорексія спричиняє не лише психологічні, а й серйозні фізіологічні зміни. У хворих фіксують знижену активність кортиколімбічної системи мозку, дисбаланс нейромедіаторів (дофаміну, серотоніну), структурні зміни в ділянках кори, що відповідають за самоконтроль та ухвалення рішень (Kaye W.H. et al., 2005). Це пояснює, чому деякі пацієнти відчувають задоволення від голоду — він може активувати систему винагороди.
Наслідки охоплюють:
Особливу небезпеку становить синдром повторного годування: різке надходження глюкози після тривалого голодування може призвести до критичного дефіциту фосфору та калію, з серцевими чи дихальними ускладненнями (Persaud-Sharma D. et al., 2022).
Базові цілі терапії — відновлення харчування та психотерапевтична робота. Медикаментозне втручання зазвичай другорядне, але у тяжких випадках можуть застосовувати антипсихотики, а при супутніх депресії чи тривожності — СІЗЗС у комбінації з психотерапією. Для підлітків ефективною є сімейна терапія.
Показання для госпіталізації включають критичний ІМТ, тяжкі соматичні порушення, електролітний дисбаланс, відмову від лікування чи необхідність зондового харчування.
Близько 75% амбулаторних пацієнтів досягають ремісії або значного покращення за п’ять років, але ризик рецидиву високий. Анорексія має один з найвищих показників смертності серед психічних розладів, а причинами смерті часто стають соматичні ускладнення або суїцид (Moore C.A. et al., 2023).
Попри складність, розуміння біологічних і соціальних механізмів хвороби відкриває перспективи для нових методів лікування — від таргетної нейрохімічної корекції до зміни медіапростору. Для фармацевтів знання про анорексію важливе не лише у контексті підбору допоміжних препаратів, а й у рамках комунікації з пацієнтами, їхніми родинами та мультидисциплінарною командою лікарів.
Джерело: Щотижневик «Аптека»
.
