Здавалося б, літо — це сезон, коли хочеться жити на повні легені. Але в міських джунглях із зашморгом спеки та транспорту без кондиціонера тіло живе за власним графіком — у вологому, липкому, некомфортному режимі. Потовиділення — абсолютно нормальний фізіологічний механізм. Але іноді межа між «просто спекотно» та «це вже занадто» стає надто тонкою.
У відповідь на підвищення температури, фізичні навантаження чи навіть стрес, організм активує потові залози, щоби віддати надлишок тепла через випаровування вологи з поверхні шкіри. Це дозволяє підтримувати сталу температуру тіла. Але є ситуації, коли цей механізм виходить з-під контролю — так виникає гіпергідроз. За словами дослідників Wohlrab J. et al. (2023), це стан, за якого «фактичне вироблення поту не відповідає фізіологічній потребі», і це вже не просто естетичний чи гігієнічний нюанс — це медична проблема, яка потребує уваги.
Гіпергідроз — це надмірне потовиділення, яке може бути вогнищевим (локалізованим, найчастіше в ділянці пахв, долонь, стоп або обличчя) або генералізованим (коли піт виступає по всьому тілу). У більшості випадків йдеться про первинний ідіопатичний гіпергідроз, який починається в підлітковому віці і часто має спадкову природу. Parveen A. et al. (2023) наголошують: “спадковість відіграє роль у значній частині випадків локального гіпергідрозу”.
Та є і вторинні форми — як симптом системних хвороб. Серед найпоширеніших причин: гіпертиреоз, діабет, хвороба Паркінсона, лімфома Ходжкіна, деякі інфекції, серцева недостатність, апное уві сні, тривожні розлади та депресія. Також гіпергідроз може бути спричинений прийомом деяких медикаментів, зокрема антидепресантів, — про це наголошує Schlereth T. et al. (2009). Крім того, потовиділення може збільшуватися при відміні алкоголю чи наркотичних речовин — фактор, який часто недооцінюють.
Особливу увагу варто звернути на симптоми: якщо надмірне потовиділення турбує понад 6 місяців, виникає симетрично (обидві пахви, обидві долоні тощо), зменшується або зникає вночі, а також порушує повсякденну активність — це показник, що потребує консультації лікаря. Brackenrich J. et al. (2022) додає: «Діагностика гіпергідрозу має включати аналіз тригерів, клінічний огляд та інколи лабораторні дослідження для виключення вторинних форм».
Надмірне потовиділення — це не лише фізичний дискомфорт. Воно впливає на психоемоційний стан, ускладнює соціальну взаємодію, змушує змінювати одяг кілька разів на день, уникати рукостискань і відкритого одягу. Але сучасна медицина має чималий арсенал рішень.
🔹 Дезодоранти — пригнічують мікрофлору, що сприяє формуванню неприємного запаху. Їхній ефект базується на антимікробних агентах (наприклад, триклозані), ефірних оліях, ароматизаторах та поглиначах запахів. Проте, як зазначають Teerasumran P. et al. (2023), надмірне пригнічення мікрофлори може порушити бар’єрні функції шкіри.
🔹 Антиперспіранти — блокують вихід поту шляхом утворення гелеподібних пробок із солей алюмінію. Це тимчасовий, але ефективний спосіб зменшити пітливість і вологість поверхні шкіри.
🔹 Медичні методи — топічні антихолінергічні засоби, іонофорез, внутрішньошкірне введення ботулотоксину, мікрохвильовий термоліз, пероральні препарати з антихолінергічною дією, а в окремих випадках — навіть симпатектомія або підшкірна ліпосакція.
Якщо фармацевти чують питання на кшталт «Що робити, коли не допомагає навіть найсильніший дезодорант?» — варто знати: це не завжди побутова проблема, а можливо — сигнал до більш комплексної оцінки.
Найпростіші речі іноді стають найдієвішими. Американська академія дерматології (AAD) рекомендує:
І головне — нормалізувати ставлення. Люди з гіпергідрозом часто відчувають сором і ніяковіння. Знання і підтримка — вже терапія.
Джерело: apteka.ua
.
