

10 квітня у світі відзначають Всесвітній день гомеопатії — дати, що щороку відкриває дискусію: чи можна вважати гомеопатію ефективною формою лікування, чи це лише красиво упакований ефект плацебо? Попри відсутність науково доведених механізмів дії, гомеопатичні препарати залишаються на полицях аптек і в практиці деяких медиків.
Щоб розібратися в цьому явищі, важливо подивитися на історію методу, механізм, критику та сучасні підходи до регулювання таких препаратів — і головне, що має знати сучасний фармацевт, аби допомогти пацієнту зробити зважений вибір.
Гомеопатія — це напрямок альтернативної медицини, що з’явився наприкінці XVIII століття завдяки німецькому лікарю Самуїлу Ганеману. Основний принцип — «подібне лікується подібним»: речовина, яка викликає певні симптоми у здорової людини, у дуже малій дозі може вилікувати ці ж симптоми у хворого.
Препарати готують шляхом багаторазового розведення активної речовини у воді чи спирті з «динамізацією» — енергійним струшуванням. Часто концентрація діючої речовини стає настільки малою, що навіть за допомогою сучасних лабораторій її неможливо виявити.
«Простіше кажучи, це своєрідний ‘клин клином’, але у гомеопатії клін може бути розведений настільки, що його вже немає», — жартують лікарі.
За словами лікарки Валентини Корнєвої, гомеопатія досі активно застосовується — зокрема в лікуванні дітей. Найчастіше пацієнти звертаються до неї при:
Серед пацієнтів часто панує уявлення, що гомеопатія є «натуральною» альтернативою хімічним препаратам. Це підсилюється маркетингом: упаковки часто містять слова «без хімії», «на травах», «органічний», хоча справжній склад таких препаратів — вода, цукор, спирт або лактоза.
Попри поширення, ефективність гомеопатії не доведена. Вона не має чіткої доказової бази, яка відповідала би стандартам сучасної медицини. Більшість ефектів, які відчувають пацієнти, пояснюються ефектом плацебо — коли віра в дію препарату викликає покращення самопочуття.
“Якщо людина вірить, що солодка кулька допоможе їй від застуди, вона почуватиметься краще. Але чи це лікування? Чи самонавіювання?” — коментує кандидатка медичних наук.
Ретельні огляди клінічних досліджень показують відсутність наукового підґрунтя:
Однією з причин поширення гомеопатії є низький рівень регуляції. Такі препарати часто не потребують клінічних досліджень, продаються без рецепта, не підлягають фармаконагляду у традиційному розумінні.
Крім того, діє так зване «правило Болара», що дозволяє подавати заявки на реєстрацію аналогів препаратів без повного клінічного досьє. Це відкрило можливості для масштабного виробництва гомеопатичних засобів, що мають юридичний статус ліків.
На ситуацію в Україні також впливає ускладнене постачання оригінальних медикаментів, особливо на тлі змін митної політики США та ЄС. У таких умовах гомеопатія стає «альтернативою» — швидко, без рецепта, і з етикеткою “натурально”.
Фармацевт — це остання ланка між пацієнтом і препаратом, тож важливо:
Також варто пам’ятати, що пацієнт має право вибору, але цей вибір має бути інформованим.
Джерело: УНН
.