Адреналінова залежність від вибухів, синдром свідка, ПТСР – розлади, що раніше були описані в психіатрії, але у мирні часи лікар міг і не зустрітися у своїй практиці з ними. Або принаймні вони не мали характеру цунамі, як зараз. І це ж лише початок, на жаль…
Про ці тривожні наслідки війни для нашого ментального здоровʼя в рамках конференції «Основні тренди та рекомендації у сучасній фармакології» на платформі БПР Medevent розповів Євген СКРИПНИК, лікар-психіатр, невролог, нарколог, психотерапевт, експерт Національного превентивного механізму при Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Член асоціації психіатрів України.
Події, що відбуваються в Україні протягом десятиліття, а особливо з моменту повномасштабної фази війни шокують нас. Все, що відбувається абсолютно не відповідає нашим уявленням про суспільство 21 століття, про світ. Тому ми часто вважаємо події, що нас травмують випадковими, такими, що не мають чіткої причини, адже вони жодним чином не вписуються у наші уявлення про те, яким має бути цей світ і це ускладнює розуміння їхнього значення, посилює стрес, під дією якого ми перебуваємо й виснажує психіку.
Отже, поширеність психічних розладів серед населення країни вже збільшилася суттєво. За твердженням експертів, кожна четверта людина в умовах війни може мати психічний розлад. 23 мільйони українців мають ризик психічних розладів, а 3,5 млн – ризик розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
Якщо людина не отримує психологічної допомоги вчасно, її стан може погіршитися стрімко, а тоді мова вже піде не про реакцію на стрес, а про формування різноманітних психічних розладів, найпоширенішими серед яких є:
Слід розуміти відмінності гострого стресового розладу від ПТСР. Підказка – у самих назвав, тобто фактор часу розвитку розладу важить: гостра реакція на стрес триває до 3 днів після травматичної події → понад 3 дні до місяця розвивається гострий стресовий розлад, що є передвісником ПТСР → якщо людина не отримала належної меддопомоги після травми, і гостра реакція триває понад місяць, у 18-20% випадків розвивається ПТСР.
Це «але» дуже важливе, адже маємо усвідомлювати, що кожен ПТСР – це результат тяжкої психологічної травми, тож, аби не нашкодити людині з ПТСР, маємо розуміти його природу, що відчувають люди з ПТСР, з чого складається його повноцінне лікування і чи виліковний він загалом.
Інколи люди з ПТСР описують свої відчуття, наче під час читання книги, але щоразу, коли треба перегорнути сторінку, вони опиняються саме на тій, де описано їхню травму. І немає значення, яких зусиль людина докладає, аби продовжити читати, книга завжди повертає її до тих болісних спогадів, залишаючи відчуття безпорадності та страху.
Характерні риси цього розладу – порушена адаптація й складність пристосування. Людина з ПТСР не може впоратися з власною реакцією на зміни. Її переслідують постійні думки про подію, що стала причиною травми. Вони виникають мимоволі, уві сні, або повертаються як флешбеки – старі, здавалося б, давно забуті спогади, знову повертаються й стають яскравими та реалістичними під дією якогось тригера, що нагадав про травму. Отже, флешбеки – основне «пальне» для ПТСР.
Найчастіше страждають: ветерани війни, цивільні люди, які перебувають в зоні бойових дій, жертви сексуального чи/та фізичного насильства, полонені та жертви катувань, жертви торгівлі людьми, сексуального рабства, люди, які піддаються або є свідками домашнього насильства, булінгу, діти жертви неглекту (неглект – це форма психологічного насильства та маніпуляції (т.з. «пасивне насилля»), коли людина відмовляється надавати належну допомогу залежній від неї особі, заперечуючи при цьому свою дотичність до ситуації та її наслідків).
Встановлювати діагноз «ПТСР» (МКХ-10: F43.1) може лише лікар-психіатр на основі діагностичних критеріїв, наведених у посібнику DSM-5 та симптомів, що тривають протягом щонайменше одного місяця:
Тест на ПТСР, що проводиться з самим постраждалим може бути неточним, оскільки людини часто приховують деякі факти.
Часто лікар-психіатр рекомендує додаткову консультацію у присутності родичів або людей з близького оточення. Це дозволяє диференціювати діагноз, виключивши інші захворювання та стани зі схожими симптомами.
Найважчою формою ПТСР є комплексний ПТСР. Він ускладнений розладами особистості й триває довше, ніж зазвичай. Розвивається через вплив події/серії подій надзвичайно жахливого характеру, з прямою загрозою для життя: довготривалі або повторювані події, яких важко або неможливо уникнути (тортури, рабство, геноцид, насильство у сім’ї, повторюване сексуальне насильство, пережите у дитинстві тощо).
Для комплексного ПТСР притаманні такі тяжкі й стійкі прояви, як:
Найбільш ефективними вважаються когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) та гіпнотерапія, а також діалектично-поведінкова терапія. І тут є низка обов’язкових для виконання умов. По-перше, проводити таку терапію повинен підготовлений акредитований спеціаліст. По-друге, сеанси, тривалістю 1-1,5 години, мають відбуватися щонайменше раз на тиждень (курс: 8-12 тижнів) з одним і тим самим терапевтом.
Суть психотерапії при ПТСР – зосередитися на психотравмі, а не на минулому житті. Такий підхід дозволяє пацієнтові правильно пережити й прийняти травматичний досвід, щоби згадувати про ці події, розповідати про них, відчуваючи себе у безпеці.
Ще один ефективний інноваційний метод – EMDR- терапія або травмотерапія або десенсибілізація та репроцесуалізація (опрацювання травми) рухом очей. Цей метод лікування добре зарекомендував себе на практиці, адже допомагає полегшити переживання, викликані травматичними спогадами. EMDR використовує рухи очей, щоб допомогти мозку обробити травматичні спогади: людину просять згадати травматичний випадок разом з усіма переживаннями й почуттями, що він викликає, і одночасно з цим слідкувати очима за рухами руки терапевта вправо-вліво або за допомогою іншої форми білатеральної стимуляції (наприклад, постукування руками тощо). В експериментах було показано, що це знижує інтенсивність емоцій, які людина відчуває з приводу травматичного спогаду, допомагаючи усунути травму. EMDR повинен проводити навчений лікар, зазвичай, може знадобитися 8-12 сеансів тривалістю від 60 до 90 хвилин.
Основна мета терапії – запобігти розвитку хронізації реакції на психотравму та ПТСР. Ліки також сприяють подоланню гострої реакції на травму, профілактиці ПТСР та корекції ранніх проявів розладу. Зокрема, застосовують:
Як не парадоксально, але багато людей водночас відчувають страх та задоволення від вибухів. Відчуття дискомфорту поєднується з бажанням відчути страх від голосних вибухів. Тобто людина лякається, але прагне знову пережити цей переляк.
Адреналінова залежність не виникає відразу. Спочатку людина реагує на вибухи адекватно – всіляко уникає їх, ховаючись, затуляючи вуха руками або навушниками тощо. Але поступово з’являється бажання пережити це знову й людина починає… очікувати вибухів!
Така адреналінова залежність штовхає людину на вчинки, що суперечать здоровому глузду та інстинкту самозбереження. Люди можуть свідомо йти або навіть їхати туди, де є загроза обстрілів. Власне, чинити так, як це роблять інші адренозалежні люди, які створюють конфліктні або небезпечні для здоров’я та життя ситуації, провокуючі викид адреналіну.
Ігнорувати такий стан вкрай небезпечно! Крім прямої загрози життю, без професійної допомоги відбувається поступове погіршення стану постраждалого – людина стає дратівливою, не може повернутися до звичного способу життя, виконувати свої щоденні обов’язки, в неї порушується сон й зрештою це призводить до розвитку тривожних та депресивних розладів.
Найкраще, звернутись за професійною консультацією до лікаря. Не обов’язково це має бути психіатр, багато сімейних лікарів зараз пройшли відповідне навчання й можуть надати кваліфіковану психологічну допомогу. Але людина має й сама собі допомогти.
Першою чергою, не слід уникати спілкування з близькими, полишати буденні справи, хобі, тренування тощо. Поверніться до себе «тут і зараз»! Доволі ефективною є така письмова вправа: записуйте щодня 20 хвилин, що викликали у вас сильні емоції – чимось вразили, змусили розхвилюватися тощо. Якщо нічого такого не відбулося, просто опишіть цей день.
На жаль, ми не можемо докорінно вплинути на ситуацію, в якій опинилися. Але маємо прагнути знизити вплив стресу через війну, аби зберегти своє ментальне здоров’я, дотримуючись інформаційної гігієни, плануючи своє майбутнє (але більше оптимізму, навіть невиправданого, адже нам потрібен дофамін та серотонін, що зрештою й допоможуть втілювати ці плани!). Забезпечте собі повноцінний сон, наскільки це можливо. Якщо вночі не вдалося виспатися через тривогу, надолужте це денним 30-хвилинним сном.
Турбуйтеся про близьких, надавайте посильну допомогу тим, кому вона потрібна.
Так, все це потребує зусиль, але ж і здоровий глузд того вартий!
Джерело: Тhepharma.media
.
