Стрес і тривога — досить близькі емоційні реакції, тому не завжди можна зорієнтуватися і визначити, що насправді відчуває людина в той чи інший момент. Вони негативно впливають на повсякденну життєдіяльність і настрій та провокують розвиток низки соматичних захворювань. Корекція таких психоемоційних порушень — доволі непросте, але здійсненне завдання, навіть якщо враховувати ту велику кількість негативу і стресових тригерів, яку ми отримуємо щодня. У попередніх публікаціях ми викладали принципи психокорекції, а сьогодні розберемо питання можливих фармакологічних напрямків допомоги, про які нам розповів Олег Чабан, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця
Стрес — емоційна реакція, спричинена зовнішнім тригером: короткочасним (робоча перепалка із колегами, переляк від перегляду фільму жахів) або довготривалим (хронічні захворювання щитовидної залози, труднощі із працевлаштуванням, утиски, дискримінація, війна). Люди, які переживають стрес, відчувають ментальні та фізичні симптоми, такі як дратівливість, злість, втома, біль у м’язах, проблеми з травленням та труднощі зі сном.
Тривога — клінічний феномен, який характеризується таким самим симптомокомплексом, але на відміну від стресу визначається стійкими та надмірними переживаннями, які не зникають навіть за відсутності стресового чинника. Тривога належить до найважливіших сигнальних систем організму людини, а її мета — мобілізація ресурсів організму, що забезпечують поведінку в екстремальних ситуаціях. Періодичне відчуття тривоги — нормальна частина життя. Багато людей хвилюються про такі речі, як здоров’я, гроші або сімейні проблеми. Про клінічний тривожний розлад йдеться тільки в разі тривалої (хронічної) тривоги, що втрачає свої позитивні сигнальні риси, виникає поза межами загрозливої (стресової) події та стає перешкодою для нормальної життєдіяльності. Хронічний тривожний процес чинить негативний вплив на перебіг соматичних захворювань і нейродегенеративних процесів (насамперед за рахунок посилення нейрозапальних реакцій). Серед частих порушень — панічний або генералізований тривожний розлад.
Панічний розлад — адаптивне психологічне порушення, що характеризується тривожним станом, доповненим неможливістю пристосуватися до стресових ситуацій. Під час нападу паніки людина може відчувати прискорене серцебиття, підвищене потовиділення, тремтіння, біль у грудях, відчуття страху і втрати контролю над емоціями. В осіб з панічним розладом відмічають часті та несподівані напади — панічні атаки (раптові періоди сильного страху, дискомфорту або відчуття втрати контролю, навіть якщо немає явної небезпеки чи тригера), і часто хвилювання про те, коли станеться наступний напад. Вони активно намагаються запобігти майбутнім нападам, уникаючи місць, ситуацій або поведінки, що асоціюються з ними.
Генералізований тривожний розлад — неконтрольований стан надмірної тривоги, що зазвичай включає постійне відчуття страху, не пов’язаного з конкретними чинниками. Якщо в разі панічних порушень погіршується лише якість життя (знижується ефективність роботи, навчання в школі, погіршуються стосунки), то при генералізованому розладі можливий розвиток фатальних подій, підвищуючи ризик виникнення гострого інфаркту міокарда та порушення мозкового кровообігу. Особи з цим розладом регулярно очікують на катастрофу, не переносять «невідомості», часто надмірно турбуючись про майбутнє, безпеку або продуктивність на роботі, здоров’я, гроші, сім’ю чи роботу, постійно нервуються щодо повсякденних обов’язків та домашніх справ, не в змозі розслабитися, мають проблеми із засинанням. Їх занепокоєння супроводжується тремтінням, посмикуванням, напруження м’язів, головним болем, дратівливістю, підвищеним потовиділенням, припливами та відчуттям запаморочення або задишки. Коли рівень тривожності легкий, люди можуть функціонувати соціально та утримуватися на роботі. Коли ж тривога зростає, то це викликає труднощі навіть з виконанням найпростіших повсякденних справ. Тривожні люди схильні відмовлятися навіть від хорошого: подорожей, знайомств, виступів, бо бояться, що стане нестерпно страшно (катастрофічне мислення).
Про змішаний розлад йдеться в тому випадку, коли з’являються симптоми обох станів, без певного домінування, що значно ускладнює діагностику.
У результаті досліджень виявлено, що розвиток тривожних розладів зумовлює низка факторів: генетичні (вроджена сором’язливість), біологічні (проблеми зі щитовидною залозою або серцева аритмія), соціальні (негативні життєві події), фізичні (прийом кофеїновмісних сполук та деяких ліків).
При стресі зазвичай необхідні тільки психологічна інформаційна підтримка та максимальне усунення всіх тригерів. Метою є зміцнення відчуття безпеки і поліпшення самопочуття пацієнта. Усі дії спрямовані на визначення найсуттєвіших проблем пацієнта і його підтримку в їх подоланні. При недостатності психокорекції рекомендується посилити ефект лікарськими препаратами.
Щодо тривожності, то найкраще звернутися до лікаря, щоб переконатися, що симптоми не спричинені фізичними проблемами, і підібрати раціональну фармакологічну схему лікування. Проте багато людей з тривожними розладами не одразу звертаються за лікарською допомогою, адже не усвідомлюють, що мають хворобу, для лікування якої існують терапевтичні методики, що застосовуються окремо або в комбінації залежно від стану людини:
1. Психотерапія («розмовна терапія») — підхід до лікування тривожності, клінічної депресії, а також безсоння шляхом зміни ставлення і звичного ходу думок, що може допомогти людині навчитися реагувати та поводитися по-іншому, щоб зменшити вираженість тривоги.
2. Фармакотерапія включає прийом седативних препаратів рослинного походження (ефективні, але тільки якщо захворювання, при якому вони призначаються, не запущене), або синтетичних лікарських засобів без рецепта.
В іншому разі, коли стан більш тяжкий, слід звернутися до лікаря, який призначить селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та неселективні інгібітори зворотного захоплення моноамінів (НІЗЗМ). Але оскільки застосування прегабаліну теж має найвищий ступінь доказовості при тривожних станах та добре переноситься, у деяких настановах його розглядають в якості препарату 1-ї лінії.
Фармацевту важливо надати комбіновану кваліфіковану допомогу, яка буде поєднувати рекомендації з підбору лікарських засобів, що відпускаються без рецепта, психологічні прийоми підтримки та надання порад, як допомогти собі вийти з тривожного стану без соматичних наслідків для здоров’я.
Фармакотерапія. За відсутності загрозливих симптомів фармацевт може порекомендувати людині зі стресом і знервованістю заспокійливі (седативні) препарати (психолептики), що відпускаються без рецепта, до яких належить низка лікарських засобів природного або синтетичного походження. Їх основна дія спрямована на заспокоєння і зниження емоційної напруги. Вони не виявляють снодійного ефекту, але полегшують настання сну, подовжують його і роблять більш глибоким. Практично повна відсутність побічних ефектів і хороша переносимість дають змогу застосовувати їх в сучасній медичній практиці в лікуванні осіб похилого віку і дітей. Після прийому седативних лікарських засобів не можна виконувати роботи, що потребують швидкості реакції, концентрації уваги, чіткої координації рухів.
1. Засоби, що діють на нервову систему: гліцин. У пацієнтів, схильних до гіпотензії, можливе зниження артеріального тиску, тому гліцин призначають у нижчих дозах, постійно контролюючи артеріальний тиск.
2. Анксіолітики: мебікар. При застосуванні високих доз мебікару можливі диспептичні розлади.
3. Антидепресанти: звіробій. Оптимальний ефект при застосуванні препаратів на основі звіробою настає після 10–14 днів регулярного прийому, але при застосуванні можливо розвинення фотосенсибілізації, тому необхідно уникати перебування на сонці і відвідування солярію.
4. Снодійні та седативні засоби рослинного походження, в тому числі комбіновані: валеріана, пустирник, пасифлора. Рослинні седативні препарати посилюють дію антигіпертензивних засобів центральної дії, анальгетиків, особливо в осіб з підвищеною емоційною збудливістю. Підходять для тривалого застосування, але їх не призначають дітям віком до 3 років, вагітним, особам, які лікуються від алкогольної залежності.
Психоемоційна допомога. У процесі розмови необхідно переконати пацієнта, що він самостійно не зможе подолати проблеми, сформувати впевненість у собі, показуючи його сильні сторони, дати можливість «виговоритися», «виплакатися», вселити віру в те, що спільними зусиллями із спеціалістами проблеми можливо подолати.
Рекомендації щодо особливостей поведінки для подолання стресу:
1. Біль у грудях, який віддає в руку, шию, щелепу і триває більше 20 хв.
2. Часте дихання, нерівномірне чи прискорене серцебиття, високий артеріальний тиск.
3. Підвищення інтенсивності болю у відповідь на стрес.
4. Значне (вище 38 °С) підвищення температури тіла.
5. Сильний головний біль з раптовим розвитком неврологічних симптомів (ускладнення мови, рухів, тремтіння кінцівок тощо) чи порушенням свідомості.
6. Тривожність, що супроводжується панічним настроєм, страхом, фобією, депресією.
7. Тривога, яка виникає натще або після фізичного навантаження.
8. Діарея з кров’яними прожилками в калі.
9. Вагітність.
Варто наголосити, що тривога — це нормальне відчуття, яке має свої корисні функції і є частиною нашого життя. Але люди постійно шукають методи приборкання тривожних станів, часто вдаючись до різних, інколи й небезпечних варіантів, таких як вживання алкоголю чи інших психоактивних речовин для заспокоєння, заганяючи себе ще і в пастку залежності.
Але кращий варіант — не зволікати і звернутися до психіатра, якщо цей стан не минає самостійно і впливає на якість життя. Тривожні стани сучасна медицина з успіхом долає та повертає людей до звичного життя.
Джерело: Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»
.
