Основні факти про онкологічні захворювання та роль фармацевтів у підтримці онкохворих
08.07.2022
МОЗ та проєкт «НОРЕ» підписали меморандум про співпрацю
11.07.2022

Біль у суглобах, м’язах та спині: кому, коли і як рекомендувати місцеві форми НПЗП

На сьогодні вже доведено, що топічні форми нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) не поступаються за своєю ефективністю пероральним. Але дієвість такої терапії залежить від правильності її застосування.

Про те, в яких випадках і як саме доцільно використовувати топічні препарати для усунення больового синдрому і запалення в мʼязах і суглобах, розповідає пані керівник центру ревматології, остеопорозу та імунобіологічної терапії Клінічної лікарні «Феофанія» ДУС, доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України Ірина ГОЛОВАЧ.

Ірина Головач
Ірина Головач

Види локальної терапії болю у м’язах та спині

Наразі напрацьовано велику доказову базу щодо ефективності й доцільності застосування топічних форм для лікування болю в нижній частині спини (гострого і хронічного) та остеоартриту.

Місцеву терапію патології суглобів і м’язів поділяють на два види:

  • Неінвазивна локальна терапія – застосування препаратів у вигляді мазей, гелів, пластирів, лініментів, емульсій, паст, місцевої дії аплікаційної терапії, компресів тощо.

За характером дії поділяється на:

  • локальної дії на шкіру,
  • загальної резорбтивної дії (за рахунок всмоктування основних компонентів в кров),
  • рефлекторної дії (через нервові закінчення).
  • Інвазивна локальна терапія – передбачає порушення цілісності шкірних покривів, адже лікарський засіб (ЛЗ) вводиться безпосередньо у патологічний осередок (наприклад, ін’єкції ГКС або гіалуронової кислоти у навколосуглобові м’які тканини або у порожнину суглоба).

Короткий майстер-клас: як отримати максимальний клінічний ефект

Минулого року в Україні було прийнято Протокол фармацевта при відпуску лікарських засобів без рецепта «Симптоматичне лікування болю у м’язах та спині», де викладено принципи локальної терапії больового синдрому опорно-рухового апарату. Фармацевти можуть керуватися цим документом.

Варто звернути увагу, що для отримання бажаного клінічного ефекту від топічної терапії необхідно враховувати наступні фактори:

концентрація діючої речовини (більша концентрація дає більший лікувальний ефект);

  • оптимальна терапевтична доза (!):
  • на великі суглоби наносити від 5 до 10 см гелевої/мазевої основи,
  • на середні – 3-5 см,
  • на дрібні – 1-2 см;
  • кратність аплікацій – 3-4 рази на день;
  • тривалість застосування (максимальна ефективність розвивається протягом 2 тижнів).

Також важливо пам’ятати, що абсорбція шкірою варіюється на різних ділянках. Найкраще ліки всмоктуватимуться там, де температура шкіри трохи вища за фізіологічну. Тому для швидшого надходження препарату рекомендується протягом 3-5 хвилин зігрівати ділянку шкіри над суглобом перед нанесенням препарату. Особливо це актуально для людей похилого віку, бо проникність їхньої шкіри знижена.

Переваги різних топічних форм лікарських засобів

Загальні переваги використання лікарських форм для місцевого лікування суглобового та м’язового болю:

  • Відносна простота і безпека застосування;
  • Можливість використати як місцевий, так і резорбтивний ефекти;
  • Мінімальна вираженість побічних ефектів (зокрема, з боку ШКТ) через незначну систему дію;
  • Висока концентрація діючих речовин у місці нанесення препарату – безпосередньо у зоні запалення та болю;
  • Можливість поєднати в одному препараті ефекти декількох речовин з різними механізмами дії;
  • Можливість подовження періоду/тривалості дії препарату.

Мазі

ПеревагиНедоліки
просто і безпечно використовувати;мазі на основі вазеліну погано вивільняють діючу речовину;
можна використати місцеву та/або резорбтивну дію;при потраплянні на шкіру та одяг, мазь залишає масні плями;
незначна система дія;мазям на гідрофобній основі властивий «парниковий» ефект.
висока концентрація діючих речовин у місці болю і запалення – місці нанесення мазі;
одна мазь може складатися з речовин різних за механізмом дії і спрямуванням лікувального ефекту;
можливість пролонгованої дії.

Гелі

ПеревагиНедоліки
гель – гідрофобна основа, що охолоджує й заспокоює хворе місце;гель – нестабільна лікарська форма, під час тривалого зберігання відбувається його розшарування;
пролонгована дія;дифузія діючої речовини в тканини з гелевої лікарської форми відбувається повільніше, аніж з мазі чи розчину;
швидке всмоктування й висихання;ця ж властивість (повільне вивільнення діючої речовини з гелю) дозволяє досягати тривалої дії препарату;
можливість застосовувати на ніч;гелі володіють вираженою системною дією, що не завжди бажано, адже це підвищує ймовірність розвитку побічних ефектів.
наявність зволожувального ефекту для шкіри;
гель випаровується, поверхня шкіри охолоджується, інтенсивність запалення знижується, зменшується набряк;
при потраплянні на шкіру чи одяг гель легко змивається водою, не лишаючи слідів (на відміну від мазей).

Коли доцільно використати топічні препарати

Топічне лікування зазвичай застосовують при різних видах травм та больовому синдромі у суглобах та спині:

Схема лікування при різних видах травм
Схема лікування при різних видах травм

Як правильно використати топічні препарати

Відпускаючи НПЗП у формі мазі або гелю, фармацевт має попередити пацієнта (його представника) про наступне:

  • перевірити чутливість до препарату: нанести невелику кількість мазі/гелю на обмежену поверхню шкіри;
  • наносити препарат слід без зусиль/тиску/втирання за допомогою аплікатора безпосередньо на больову ділянку;
  • зазвичай мазі/гелі містять спеціальні лінійки для правильного дозування препарату (тож ті 5 або 10 см, пор які йшлося вище, можна чітко відміряти);
  • при нанесенні місцевоподразнюючих мазей слід користуватися рукавичками, а після ретельно вимити руки з милом;
  • мазь починає діяти за декілька хвилин, а максимального ефекту досягає через 20-30 хвилин;
  • рекомендується наносити 2-3 рази на день.

Фармацевтична опіка суглобового і м’язового болю

  • Мазі і гелі, що містять НПЗП, слід наносити лише неушкоджені ділянки шкіри, ретельно уникаючи ранової поверхні й інших ушкоджених ділянок;
  • мазі і гелі, що містять НПЗП не слід наносити під повітронепроникні пов’язки;
  • при застосуванні мазей і гелів, що містять НПЗП, можуть виникати явища контактного дерматиту: свербіж, гіперемія, набряклість шкіри, папули, лусочки, везикули. При появі зазначеного, використання мазі слід припинити;
  • аби запобігти опікам, не можна поєднувати мазі, гелі та креми що володіють зігрівальною дією з грілками, повітронепроникними пов’язками та еластичними бинтами;
  • при нанесенні мазей і гелів з НПЗП на великі ділянки або/та тривалому використанні можуть виникати побічні ефекти подібні до таких при прийомі пероральних форм цих препаратів;
  • при використанні мазей та гелів з диклофенаком, може розвинутися фотосенсибілізація;
  • передозування ЛЗ з НПЗП у вигляді мазей та гелів проявляється такими симптомами:
  • дискомфорт в епігастрії,
  • нудота,
  • головний біль,
  • запаморочення (найчастіше – при використанні саліцилатів);
  • при виникненні ознак підвищеної чутливості або симптомів передозування слід негайно змити мазь теплою водою.

Правила застосування місцевоподразнюючих мазей

  • Вимити руки з милом після використання таких препаратів, уникати їхнього потрапляння на слизові оболонки;
  • місцевоподразнюючі мазі не використовують на обличчі, для очей та слизових оболонок;
  • місцевоподразнюючі мазі не слід наносити на чутливі ділянки шкіри (передня поверхня шиї, нижня частина живота, внутрішня поверхня стегон);
  • люди зі світлим волоссям мають більш чутливу шкіру і можуть реагувати на подразник сильніше. Отже, зігрівальний ефект може бути досягнутий при застосуванні низьких доз подібних препаратів;
  • не слід приймати ванну або душ перед та відразу після застосування місцевоподразнюючих мазей. Почервоніння шкіри та інтенсивне відчуття тепла протягом годин після застосування таких мазей обумовлені пітнінням або зігріванням;
  • ефекти місцевоподразнюючих мазей можна зменшити, змастивши шкіру олією або жирним кремом.

Переваги застосування топічних НПЗП

Відповідно до засад доказової медицини, зокрема, об’єктивних доказів Кохранівського огляду:

  • доказова медицина підтверджує, що деякі топічні НПЗП за своєю ефективністю як мінімум, не поступаються системним;
  • водночас системні небажані ефекти при застосуванні топічних НПЗП не відрізняються від рівня плацебо;
  • скрізь, де тільки можливо досягти вогнища болю і запалення, застосування топічних НПЗП є необхідним (!);
  • застосування місцевих НПЗП більш ніж виправдано, адже дозволяє УДВІЧІ(!) підвищити ефективність терапії без підвищення ризику побічних ефектів.

Отже, як вже йшлося, очевидною перевагою локальної терапії є її безпосередній вплив на основне вогнище ураження – орган мішень, тобто на суглоб. При цьому в ураженому органі досягається максимальна терапевтична концентрація препарату, що зменшує потребу у призначенні медикаментів системної дії, і, таким чином, зменшує токсичний вплив останніх.

Як обрати препарат: 5 властивостей ідеального топічного НПЗП

  1. Діюча речовина повинна мати найкращі показники ефективності проти болю і запалення.
  2. Активний компонент повинен бути безпечним для суглобового хряща і інших тканин – володіти хондронейтральною або хондропротекторною дією.
  3. Лікарська форма має забезпечувати гарне (найкраще) проникнення до зони впливу.
  4. Препарат повинен вибірково накопичуватися в місці прикладання лікувальних властивостей і бути практично відсутнім в системному кровотоку.
  5. Кратність нанесення препарату повинна бути в межах 1-2 разів на добу, а органолептичні властивості – приємними, аби забезпечити прихильність пацієнта до лікування.

За висновками Кохранівського огляду, отриманого на 7688 пацієнтах у 32 дослідженнях, препаратом вибору за знеболювальною дією є молекула кетопрофену, який виявився значно ефективнішим за інші ЛЗ цієї групи за інтегральним показником NNT (numbers needed to treat: індометацин не відрізнявся від плацебо, тоді як кетопрофен (NNT 2,6), фелбінак (NNT 3,0), ібупрофен (NNT 3,5) та піроксикам (NNT 4,2) були значно кращими, ніж плацебо).

Фактори, що впливають на трансдермальне проникнення:

  • хімічна структура;
  • властивості ЛЗ, такі як: молекулярна маса, гідрофільні або гідрофобні властивості, вільна кислота або вільна основа проти сольової форми молекули;
  • склад рецептури: наявність допоміжних речовин, що підсилюють проникнення крізь шкіру тощо.

Отже, всі наведені властивості топічних НПЗП обумовлюють їх широке використання як терапії першої лінії для лікування болю та запалення опорно-рухового апарату. А швидкий ефект, безпечність та легкість застосування роблять їх незамінними й у воєнний час.

Джерело: https://thepharma.media/uk

.

Зворотній зв'язок

 

×